Сценарій свята УПА

 Шановні друзі! Сьогодні наша Україна святкує велике свято- свято створення Української Повстанської  Армії, яка прагнула вільної, незалежної України. Це свято бійців, що, не шкодуючи свого життя, захищали нашу Батьківщину від московських окупантів.

   УПА була створена на теренах Волині. У густих волинських лісах сміливі хлопці переховувалися  і наносили удар енкаведистським окупантам. Міста і села Волині повстали і активно допомагали повстанцям, які в холоді і в голоді, вдень і вночі перебували у своїх крївках.

 До  узлісся ранок нісся,

Тихим вітерцем,

Чатувала білокора

Поряд із стрільцем.

Раптом постріл вдарив лунко

Від гармати дим,

І обняв стілець березу

Серцем молодим.

По зв язку слова летіли

«Йдуть большовики».

Залягли повстанці тихо

Ланцюгом густим.

Окупантів підпустили

Гримнув кулемет.

Крикнув сотник-соловейко

Та й так і завмер.

З ворогом підступним

З ворогом лукавим

Ми боролись мужньо,

Хоч було нас мало.

Могили встеляли

Нашу землю браття.

Світом слава гомоніла

Про наше завзяття.

Чорніють могили

По всій Україні

Розриті, безхресті

Їм ліку немає.

Вмивають їх грози

Зморожує іній

Та є ще могили

в чужинному краї.

Ой,  цвіла  калина,

В полі біля жита,

Плакала дівчина,

Над повстанцем вбитим.

Плакла дівчина,

За батька й за матір,

Кати не давали.

Повстанця ховати.

Поховали поміж яворами,

Свого друга юні побратими.

Біль скорботи ширився ярами,

Від калини, що над ним цвістиме.

На могилі пам ятник стрільцеві,

Явори до сонця тягнуть віти,

Сяє напис- «мужньому борцеві»,

 Його чин – живі вінчають квіти.

В полі біля жита,

Розцвіла калина.

Лине з неї журно пісня солов їна,

І на тій могилі, де повстанця вбито

Хрест з вінком терновим,

Стоїть сумовито.

Дріт колючий дзвенить

 Від поривів холодного вітру.

Під благеньке вбрання,

 заповзає пекучий мороз,

і сольону сльозу

рукавом я з лиця тихо витру,

щоб ніхто не дививсь,

 щоб не бачив, як плачу чогось.

Бо кругом вороги

Наші сльози для них тільки втіха.

І хоч плаче душа,

Ворогам не показуєм сліз.

Україно моя, якби вибратись нам з цього лиха

Я б до тебе не йшов,

На колінах до тебе приліз.

Вставай, Україно, бо годі вже спати,

Вставай і навколо поглянь,

Народ привітай свій, бо ти його мати,

Дивись, він в полях у полоні страждань.

Вставай, Україно, велика державо,

Кайдани скоріше скидай,

Історію нашу, козацькую славу

Минуле наше згадай.

Війною Росія пішла на нашу державу,

Далося сусідство із нею взнаки,

Ми виграєм війну , здобудемо славу,

Бо наші хлопці, славні козаки.

Буде жити  Україна,

Встане слава й воля,

І засієм на руїнах

Ми щедротне поле.

А весною дощ дрібненький

Зросить поле й гори,

Стануть грізні козаченьки,

Вийдуть чайки в море.

І навчені з часів давніх

Візьмем зброю в руки.

Доведем всім предкам славним-

Ми достойні внуки.

Москаль завжди громив й громить мою державу.

Палив він села й містечка навкруги,

Пропутінські накази діють далі,

Так як колись зущалися більшовики.

На західній, нам рідній Україні,

Ущент зникали села просто так,

Комусь то так хотілось, щоб усе пропало,

Так як тепер горить вкраїнський наш Донбас.

Ой чекала мати сина, не діждалась,

І її стареньку у Сибір забрали

Розпач матері- розп ята Україна

Не в одній сім ї не стало батька й сина.

Зеленів над хлопцем дуб високий,

Його кучері вітрець голубив.

Замість дзвонів бій гримів жорстокий,

УПА билась за Вітчизну любу.

Були розрухи, каземати, війни,

Були окопи, тюрми і вогонь горів.

І не побачили вже діти тата,

І мати не побачила синів.

Гірші від гієни більшовицькі звірі,

Вдома нас вбивають, в тюрми і в Сибірі.

Та наше завзяття вище ві напастей,

З окупантом б ємось,

Щоб нам не пропасти.

Сонях дивився на перелаз,

Явір радів з калиною,

Як милувались кожен раз,

В саду козак з дівчиною,

Коли ніч була калиною,

І квітла черемшиною.

Зникає з пам яті той час,

Бур ян кругом криниченьки,

Де брала дівчина не раз,

Для милого водиченьки.

Як ніч була калиною,

І пахла Україною.

Могили героїв, що вмерли за волю,

В Сибір під шпали, в Мордові, у Комі,

Старанно з землею рівняли вандали.

Спіткала доленька гірка,

Дівчиноньку й козаченька,

За дротом, да Інга-ріка,

Їм серденька пов янули,

І стала ніч

І тугою невпинно.

За рікою у долині йшов великий бій,

На руках ніс батько сина- батько

Громом біль у небо ринув – сльози до лиця,

Серце рвалось на частини в мужнього бійця.

Сина клали у могилу, батько затужив,

Чом так рано, мій синочку, голову зложив?

          Не салютували, бо набоїв брак,

Залишилася могила – непокори знак.